У китайській народній медицині корінь гань-цао здавна був найпопулярнішим і найпоширенішим компонентом лікувальних зборів та порошків. Збори коріння застосовувалися для лікування задишки, кашлю, гарячкових станів, при болях різного походження. Особливо локриця зустрічається в рецептурних прописах для дітей. До того ж солодець голий служить компонентом, що покращує смак їжі, кондитерських виробів, традиційних східних солодощів.

Солодка уральська

Солодка уральська, більш поширена на території Китаю, є лікарською рослиною, що найчастіше зустрічається в рецептурних прописах традиційної китайської медицини. Лше друге і третє місця, відповідно до «шкали популярності», належать таким широко відомим рослинам, як реманія китайська і женьшень.

Крім Китаю, протягом століть солодка була досить популярною:

  • в Індії;
  • Бірмі;
  • Кореї;
  • В’єтнамі;
  • на Близькому та Середньому Сході;
  • на Кавказі.

У Дагестані порошок з коріння солодки і до цього дня вважається хорошим загоювальним засобом. З ХІІ століття лакричне коріння регулярно експортувалося з Китаю до Європи, пізніше до Америки. На той час солодку також постачали в найближчі до Піднебесної імперії держави, зокрема Японію, Сіам, Сінгапур та інші.

Після ХVII століття вже Росія стає крупним експортером солодкого кореня, який став досить популярним в Європі. Російська імперія експортувала до Західної Європи (переважно до Франції та Німеччини) значну кількість кореня солодки. Десятки тон щорічно вивозилися із Середньої Азії та Казахстану у ХIX столітті. На початку ХХ століття обсяг експорту ще збільшився.

Солодець голий

Солодець голий або солодка гола — багаторічна рослина з прямостоячим голим (або розсіяно- і короткоопушеним) більш-менш розгалуженим стеблом висотою від 50 до 100 см (рідше до 150–200 см). Стебло покрите залізистими шипами або розсіяними бруньковими залізками трохи червоного відтінку, стебел зазвичай кілька.

Підземні частини солодцю складаються з короткого товстого багатоголового «материнського» кореневища, а також численних підземних горизонтальних пагонів — столонів, які мають на собі бруньки, з яких можуть розвиватися дочірні рослини. Горизонтальні і вертикальні столони і кореневища утворюють багатоярусну складну переплетену між собою мережу укріплену в ґрунті, поглиблюючись на значну відстань численними придатковими коріннями. Коріння солодцю голого може пробиватися через ґрунтові пласти, проникаючи на глибину 6–8 метрів і часто досягаючи рівня ґрунтових вод. Остання обставина є одним із найважливіших факторів успішного розвитку популяцій цієї дивовижної рослини.

Надземні пагони відходять як від головного кореневища, так і від численних горизонтальних, вертикальних та похилих столонів і кореневищ. Внаслідок чого окрема рослина здатна вегетативно розростатися на площі в десятки квадратних метрів, залишаючись при цьому єдиним організмом.

Солодець голий або лакричне коріння, є дуже популярною і широко поширеною лікарською рослиною. На Сході лакричне коріння має статус легендарного. Тому можна припустити, що солодець використовується як цілющий засіб, понад 5 тисяч років.

Листки, помірно покривають стебла, чергуються, непарноперисті (непарноперистоскладні), довжиною від 5 до 20 см, з 9–17 щільними еліптичними або яйцеподібними, довгасто-яйцевидними, рідше ланцетоподібними листочками, блискучими і злегка клейкими від великої кількості залоз.

Квітки зібрані в довгі, досить пухкі (негусті) гроноподібні пазушні суцвіття-кисті завдовжки 5–12 см на досить довгих (3–7 см) квітконосах. Квітконосні пагони виходять тільки з пазух верхнього листя. Двостороння квітка утворена гострозубчастою маленькою чашкою і рожево-фіолетовим (білувато-фіолетовим) віночком. Зигоморфний (неправильний) метеликовий віночок складається з п’яти пелюсток — самого верхнього (прапора), двох бічних (крил) і двох нижніх, що більш-менш зрослися між собою «човником».

Цвітіння спостерігається в різних регіонах або з червня до липня (початок цвітіння в окремі роки може припадати на травень), або з травня по червень. Дозрівання насіння (плодоношення) відбувається відповідно у вересні чи серпні.

Плід — довгастий, подовжений, сплющений, одногніздний, залізисто-волокнистий, усаджений дрібними залізистими шипами. Або може бути голий, серповидно зігнутий, або (рідше) прямий боб довжиною від 15 до 35 мм, що включає від однієї до восьми насінин.

Застосування солодцю голого в народній медицині

У східних традиційних медичних системах корінь солодцю використовувався не тільки для лікування захворювань шлунку (у тому числі і виразки шлунку), легенів (бронхіту і навіть туберкульозу). Він також включався до зборів для лікування ревматизму, імпотенції, нефриту і призначався людям похилого віку та старим людям, як засіб, що омолоджує, продовжує життя.

У стародавній геріатрії солодець голий займав особливе, заслужене місце. У медицині Тибету, в тому числі в монгольській і бурятській її гілках, коріння і кореневища близького виду солодки уральської і понині використовуються:

  • як протизапальний, сечогінний і відхаркувальний засіб;
  • при виразковій хворобі шлунку;
  • захворюваннях судин;
  • нервів (паралічах нервового походження);
  • деяких захворюваннях нирок і сечостатевих шляхів;
  • артриті та ревматизмі;
  • укусах отруйних змій (проти отрути);
  • бронхіальній астмі;
  • крупозному запаленні легень;
  • кашлі тощо.

Відомо, що водний відвар коріння солодки використовувався в тибетській (а також китайській та японській медицині) при харчових отруєннях, насамперед — при отруєнні грибами. У сучасній медичній практиці також трапляються рекомендації щодо застосування солодки при різноманітних отруєннях.

В Індії корінь солодки широко використовувався при лікуванні деяких очних хвороб і навіть для покращення зору. Ефект, мабуть, досягався завдяки покращенню функціонування різних систем організму, зокрема кровоносно-судинної та нервової.

У традиційній корейській медицині коріння і кореневища солодки також часто зустрічаються в рецептурних прописах, складаючи їх своєрідне «ядро». Корейські рецепти, що включають до складу порошок з коренів і кореневищ солодки, застосовуються переважно при лікуванні туберкульозу, різних нервових захворювань та цукрового діабету.

У японській традиційній медицині солодець голий користується популярністю майже так само, як у китайській чи корейській.

У болгарській народній медицині також є досвід застосування «солодкого коріння». Відвар кореневищ і коренів використовується при утрудненому сечовипусканні, що виникає внаслідок різних захворювань, наприклад, аденоми передміхурової залози.

У 80-х роках ХХ століття британські дослідники в результаті серії дослідів виділили активну речовину солодцю голого, названу згодом, при встановленні стероїдної структури сполуки карбеноксолоном. На основі цієї речовини були створені дієві препарати для лікування виразки шлунку та дванадцятипалої кишки. У той же час застосування цих препаратів підтвердило наявність побічних ефектів, що настають при їх тривалому прийомі.

Солодець голий — універсальна рослина із широким спектром застосування

Крім медичного застосування, використання в лікувальному харчуванні (для виготовлення цукерок, пива, лимонаду, лікеро-горілчаних виробів), корінь солодцю голого знаходить застосування в багатьох інших галузях:

  • у виробництві акварельних фарб, туші, чорнила, гуталіну, вакси, пінистої рідини для вогнегасників;
  • у металургії (для придушення сірчанокислого туману в електролітичних ваннах);
  • шкіряної, текстильної, хімічної, волокнистої та целюлозно-паперової промисловості;
  • сільському господарстві.

При тривалому прийомі препаратів солодцю голого або солодки уральської, а також при передозуванні (і, зокрема, після застосування карбеноксолону) можуть спостерігатися:

  • підвищення артеріального тиску;
  • затримка рідини в організмі, аж до появи набряків;
  • можуть спостерігатися також значні порушення в статевій сфері, пов’язані з гормональним характером дії стероїдів (волосяний покрив частково або повністю зникає, розвивається гінекомастія та послаблюється лібідо), у тому числі і зі зсувом у «жіночий» (у чоловіків) та в «чоловічий» (у жінок) бік, та ін.

Корінь солодцю голого входить до складу низки фітозборів, що впливають на функцію ендокринних залоз та обмінні процеси (зокрема, при клімаксі), функції щитовидної залози (переважно при її гіперфункції). Більшість препаратів (густий і сухий екстракти коріння солодцю, сироп, грудний еліксир тощо) вважалися в офіційній медицині суто відхаркувальними засобами. В даний час область застосування цих препаратів значно розширилася. Зокрема, в гастроентерології добре зарекомендували себе відвар кореня солодцю та препарат «Флакарбін».

Одним з найбільш вдалих, на наш погляд, є фітозбір «Елекасол», що застосовується в комплексній терапії гострих та хронічних захворювань:

  • вуха;
  • горла;
  • носа;
  • в стоматологічній та гастроентерологічній практиці.

До складу цього збору включено:

  • коріння солодцю (20%);
  • суцвіття аптечної ромашки (10%);
  • суцвіття календули (20%);
  • трава череди (10%);
  • листя шавлії та евкаліпту (по 20%).

Цей препарат може успішно застосовуватися в комплексній терапії (одночасно з іншими препаратами) при лікуванні захворювань легень, при застудах та інших захворюваннях.

Порошок кореня солодцю використовується у фармацевтичній практиці як основа для низки препаратів. Тобто, як компонент, що покращує запах, смак ліків і перешкоджає злипанню таблеток.

Відвар кореня солодцю має цілком виражену антибактеріальну активність. Використовується при лікуванні хронічних колітів, надаючи секретолітичну, сечогінну та проносну дію.

Корінь додають при приготуванні мочених яблук, квашеної капусти. Солодець — добрий медонос, дає пилок і нектар.