Трохи згодом, коли нагрянула науково-технічна революція, поява обскурантизму зумовлювалася помітним проявом організаційної форми течії думки, тобто, це була соціальна практика, яка відкрито проявляла ворожість до науки.
Ідеї обскурантизму можна сформувати так:
- Створення перешкод будь-яким реформаторським діям у суспільстві.
- Народним масам шкідливе просвітництво.
- Науково-технічний прогрес своїм розвитком згубно впливає на довкілля.
- Наука та культура повинні знаходитись під жорстким контролем реакційних представників.
- Цілком відкидається інакомислення, негативне ставлення до людей, які проповідують іншу культуру та віру.
Весь перелік цих ідей застосовувався до створення перешкод релігійним реформам, надаючи захист релігійним догматам. У XX столітті усе це втратило свій відверто-релігійний напрямок.
Зміст
Наука — це погано
Ні, ну це ж так і є! Вченими весь час щось там винаходиться, а самі вони мають хоча б найменше поняття, чим вони займаються? У них розігралося божевільне бажання управління природою, так звана «жага пізнання», яка здатна зруйнувати все і вся, аби процвітала наука.
Ось якимсь вченим створюється якийсь механізм. Він народжується у муках, запускається і… бац, не працює! Що це таке? Ну, так ясно ж було сказано вище, що вони не мають поняття в тому, що створюють. Можливо це могла б бути машина часу, а може бути ракета для запуску супутника, або телевізійна вежа, або просто якась нісенітниця, але в науці вона має велику значимість. Головним тут є те, що він дозволив собі гру з силами, підвладними тільки Богові одному, і поніс справедливе покарання.
Хм, науку розвивають та застосовують, а навколишнє середовище і не збирається руйнуватися! Значить, нічого страшного не відбувається, ворожість до науки марна. Але вченими може бути придумано щось гірше. Вони постійно роблять спроби для досягнення чогось, хоча не мають уявлення у що це виллється:
- Створять автоматизацію.
- Буде створено щось потенційно руйнівне.
- Втілять у життя генетичну інженерію та кібернетику.
- Доведуть людей до безсмертя.
- Створять нове життя.
- Почнуть воскресати покійників.
- Спробують піднятися на троні Бога.
Ах так, ще забули про створення штучного розуму. Вони й до цього здогадаються! А раптом він опиниться на волі, і зітре в порох і перетворить на рабів своїх творців, та й усіх інших на земній кулі? Адже йому чуже все живе, для нього знищити все живе на Землі, як два пальці об асфальт.
Але найстрашнішим може бути це створення штучного інтелекту, який здатний буде знищити все людство штучним способом, перетворити їх на роботів, на слухняні механізми.
Хтось скаже, що все це з галузі фантастики. Не полінуйтеся відчинити своє вікно і подивитися, як гине природа. Рідкісна звірина зникає, йде тотальна вирубка лісів. І хто цьому виною? А приписати все це можна з упевненістю науковій цивілізації, більше нема кому.
Люди та їхня ворожість до науки
У науковому світі дуже багато відомо!
Ну тут і до ворожки не треба ходити: науці відомо, що їй багато чого невідомо, тому докладається безліч зусиль, щоб їй якнайбільше стало відомо. Інша справа наявність божественних брошур, дорогої всезнаючої сусідки, у яких вершина знань полягає в диких фантазіях на рівні первісного ладу.
Ця вся хімія та випромінювання приносять лише шкоду!
Автору такого висновку, якнайшвидше, потрібно позбутися власного автомобіля, оскільки він споживає хімічний бензин, і «взутий» у хімічні шини. За компанію треба викинути і свою мобілу з її хімічним пластмасовим корпусом, та й грішить вона електромагнітним випромінюванням. Та й пайок їжі потрібно в рази урізати, бо в мінеральних добривах також хімія. А в зубних пломбах теж знайшлося місце хімічним фотополімерам, терміново потрібно їх позбутися. Тим більше, якщо розмірковувати на рівні первісного мислення, як вище згадувалося, то тоді ніхто не користувався пломбами, і люди доживали при здоров’ї до ста років.
Деякі «розумники» справді дістали вже. Хто їх змушує жити в переповнених хімією містах, далеко від споконвічно природного середовища? Можна спокійно запакувати валізи, влаштуватися десь у лісі в халупі, вирощувати ріпу та вдихати аромати природи.
Кінець науки?
Завжди з лишком вистачало скептиків, які вважали, що за визначенням наука досягає різних меж, а тому вона не в змозі охопити все, що реально відбувається, але, як виявилося, дане судження неправильне. У жодному науковому пізнанні не було виявлено непереборних меж ну, хіба що, деякі обмеження з квантовим визначенням.
Але, як виявляється, межі існують, і цьому є докази: віталістами вважалося, що за допомогою фізики та хімії не можна досконало дати опис феномену життя. І це відбувалося до того часу, поки не стало ясно, що самої «проблеми життя» немає й близько. До того ж, молекулярну біологію через деякий час перетворили на основний засіб, що вивчає життєві явища.
За твердженнями деяких особистостей, людська свідомість ніколи не буде підвладна науковому опису. У цьому частково виражалася їхня ворожість до науки. Витоками такого посилу є традиційне розмежування тілесної та душевної суті, а також саме ставлення до душі, як до чогось, що знаходиться поза матеріальним середовищем.
Але з’ясувалося, що саме фізиці та кібернетиці належить пальма першості у розумінні такого явища, як свідомість.
Джерела ворожого ставлення до науки
Ворожість до науки може виникнути у двох випадках:
- В результаті логічного, але не завжди правильного висновку в тому, що отримання наукових результатів, або методів, що використовуються наукою, ворожі щодо дотримання цінностей, що мають велику важливість для людини.
- Нелогічні елементи, в основі яких відчувається несумісність почуттів, втілених у науковому розумінні, з почуттями, які у інших інституціях. Щоразу, якщо у достовірності цього відчуття сумніваються, відбувається його раціоналізація.
Ці умови становлять основу сучасного не сприйняття науки як такої. І все ж таки, завдяки наукам досягаються схвалені цілі. У такому разі відчуття базисних культурних цінностей відповідають науковим цінностям, не враховуючи емоційної суперечності. Із цього випливає, що наукова діяльність у сучасних умовах є результатом взаємодії двох умов різної полярності: перша, яка схвалює науковий підхід, а інша — протистоїть йому.
Мракобісся — ворожість до науки, освіти, прогресу
На сьогоднішній день мракобісся є основною небезпекою, яка виявляє ворожість до науки і несе загрозу людству. Це духовна та інтелектуальна деградація, роз’єднаність, тоталітаризм, внаслідок чого відбувається розмиття людської особистості.
У поняття мракобісся закладено всі ті явища, які створюють перешкоди людству в його русі вперед, де на нього чекає свобода, щастя і процвітання, завдяки пізнанню та прогресу.
Стає цілком очевидним, що мракобісся супроводжує появу цинічного використання людей у досягненні своїх жадібних цілей, зомбуючи і обдурюючи їх, нав’язуючи їм хибні погляди, уявлення та форми поведінки.
Мракобіси стають легко пізнаваними за їх діловою активністю. Їхньою метою є знищення вільних особистостей, як таких, запропонувавши на їх місце покірних і безсловесних зомбі.
Щоб втілити в життя свої зловісні задуми, нинішні мракобіси докладають багато зусиль, щоб у людській спільноті посіяти ворожнечу, стравити їх один з одним, щоб розділити і панувати.
Дружба та ворожнеча релігії та науки
Як у науковому середовищі сприймаються релігійні догми? А як релігією оцінюється наукова діяльність? Чи можуть вони існувати одне без одного?
Протягом усієї історії людством здійснювалися спроби зайнятися науковою діяльністю, минаючи релігійні переконання, так само, як і застосовувало релігійні аргументи, виявляючи ворожість до науки. Найбільше людей вирішило відмовитися від релігійних переконань у 19-20 століттях. До позитивних явищ призвела поява теорії Дарвіна та наукового атеїзму. Це була спроба позбавлення громадськості релігії.
Але було багато випадків, коли глибоко віруючими людьми геть-чисто відкидалася наука, з їхнього боку вчені зазнавали гоніння. У середні віки у Європі це було вельми популярним явищем. І нині по всьому світу залишилися вогнища опору науковій діяльності. Але найцікавішим є те, що за часів середньовіччя в Європі вчених спалювали на вогнищах, а нині це найрозвиненіші країни на планеті.
Наука та релігія: вороги чи союзники?
Прихильниками та представниками наукової діяльності і досі висловлюються думки про те, що релігійні та наукові світогляди не сумісні. Але ці погляди ґрунтуються на пухкому ґрунті.
Правду кажучи, ворожість до науки у релігії є найстійкішим забобоном. А все полягає в тому, що наукове пізнання не має відповіді людському розумінню: з чого складається весь навколишній світ, і в чому полягає сенс життя людини в ньому?
Наукою вивчається видима, матеріальна частина довкілля разом із його явищами. Не враховується лише один чинник наявності іншого реального світу — невидимого і духовного.
Релігією ж пізнається Бог і духовний світогляд з властивими йому законами, внаслідок чого відбувається і пізнання світу матеріального, але в єдиному зв’язку з духовним.
Чи можна покласти край ворожнечі між наукою та релігією?
Новий британський проект має на меті помирити релігію з наукою. Але як би там не було, ним буде об’єднано семінаристів та вчених-християн у вивченні питань нинішньої наукової діяльності. Таким чином, ворожість до науки знизить свій градус.
Для майбутніх священиків та інших учасників проекту будуть доступні ресурси сучасного пізнання. Також програма передбачає вивчення відношення до наукової діяльності між церковними ієрархами.
Фінансове забезпечення цієї програми взяв на себе якийсь благодійний фонд.
Сьогоднішнє наукове співтовариство по-різному відноситься до віри. Одними вченими займаються атеїстичні позиції, інші ставляться до цього лояльніше, тобто, немає єдиного підходу й думки. Але ця спроба примирення знайшла позитивний резонанс у суспільстві.
Ворожість до науки у психології
Ворожа поведінка має велику кількість різноманітних форм вираження. А самому поняттю ворожості дається неоднозначне та суперечливе трактування.
З перших етапів дослідження психоаналізу, ворожість до науки асоціювалася з поняттями агресії, гніву, цинізму не мала яскраво вираженої диференціації. Перші спроби опису її поняття виявили численні поведінкові та емоційні корелятори ворожнечі. Її розглядають як когнітивний компонент психіки під виглядом складного утворення в тандемі з гнівом і агресією.
У деяких випадках її розглядають як індивідуальну межу, або характеристику характеру. Або під виглядом відносин із іншими людьми. Сюди також можна віднести переконання та оцінки, що застосовуються до інших осіб.
