В козацькому лікарському арсеналі чималу групу складають знахарі, нащадки характерників, які можуть впливати на таємничі сили природи, зцілювати, а іноді й насилати недуги, приносити як добро, так і зло. Їхні таємничі знання викликають, з одного боку, почуття поваги, з іншого — страх, щоб не наслали певної хвороби, лиха.
В Україні знахарі користуються повагою, їх завжди побоюються, але ніколи не зневажають. На Поліссі знахар завжди мав перший голос на громадських сходах тощо. На Гуцульщині знахарів називають мудрими, земляними богами, на Бойківщині — богами, непростими людьми. У центральних районах України поширений термін «знатник».
Багато людей вірять, що знахар народжується під особливою планетою, бо знає більше, ніж звичайні люди. Або знахарем стає кожний, хто народився в понеділок і кого в понеділок мати віднімала від грудей.
Здатністю зціляти деякі недуги наділяють також наймолодшу («мізин», «мазільник») або найстаршу «первісник») дитину. У деяких регіонах вважають, що «мізин», коли виросте, може мізинцем або великим пальцем виводити чиряки, бородавки. «Первісник» здатний бачити біду та всяку нечисту силу.
Вважають, що можна передати звичайній людині знахарські таємничі знання — тільки молодшому від себе і в жодному разі — старшому.
На Гуцульщині вірять, що навчитися «баю» (замовляння) можна тільки у велике свято. На Чернігівщині переконані, що знахарське ремесло треба перейняти за третім разом: «Якщо не запам’ятаєш за третім разом, не зможеш допомагати іншим».
За іншими віруваннями, знахарство можна перейняти, якщо візьмеш із рук знахаря що помирає якусь річ:
Тому дуже остерігалися брати що-небудь із його рук, коли не хотіли переймати знахарства.
Серед знахарів існує й певна спеціалізація:
Переважно вони лікують за допомогою магії — замовлянь, примовок, — але використовують й ліки, хірургічні прийоми.
Знахар має дотримуватися певних правил:
На Гуцульщині забороняється шептати у свято. Часто лікувати треба у певні дні, наприклад, у середу і п’ятницю. Велике значення має і вміння знахарів вселити хворому віру в одужання.
Поняття «зурочення» (або «лихого ока») належить до народних вірувань і не має наукового чи медичного підтвердження. У культурі багатьох народів, включаючи українську, існують традиційні методи, які люди використовують, коли вважають, що дитину зурочили.
Люди ставляться до пристріту або зурочення по-різному. Одні вважають це елементом забобонів та народних уявлень. Інші — дотримуються наукової чи то медичної точи зору, що зурочення не може бути реальною причиною хвороб чи невдач. Але є й ті, хто свято вірить в існування лихого ока.
Мені цікаво було в дитинстві спостерігати за ритуалом ворожіння на Новий рік. Тому я вирішив опублікувати декілька варіантів цього ритуалу, що закарбувалися в моїй пам’яті.
Новий рік — це час надії та змін на краще. Тому багато українських традицій пов’язані з вірою в те, що певні новорічні забобони та прикмети можуть вплинути на наступні 365 днів. Чи варто вірити в них? То-о-о вже власна справа.
Багато хто вірить у новорічні прикмети і це правильно. Адже вони народжувалися і збиралися протягом століть, завдяки спостереженням небайдужих до власної долі людей.
Можна бути цілком впевненими, що у нас вдома завжди знайдуться старі і непотрібні речі і ми не знаємо, що з ними робити. А, можливо, хтось комусь «насолив» або заборгував тощо. Отже, що потрібно зробити перед Новим роком, щоб позбутися всього мотлоху і не втратити власне обличчя?
Недоліки людини часто вивчаються як частина людської природи. Історично філософія та наука досліджували ці негативні риси характеру людини, щоб пом’якшити їх за допомогою суспільства або особистого розвитку.
Навідні питання психолога своїм клієнтам дають можливість більш докладно вникнути йому у суть проблеми, дізнатися, що їх турбує найбільше, і про причину виникнення цих тривог і навіть хвороб.